Олександрійський міськрайонний суд Кіровоградської області

20 січня 2015, 13:56

Номер видання: №3 (1197)
Автор: Марія Опренко

13 січня парламент поіменним голосуванням прийняв за основу відразу 2 законопроекти, які реформують суддівський корпус: президентський (№1656) і депутатський (№1497). Про те, який з документів має шанси на життя, ми вирішили запитати у експерта Громадської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ» Романа Куйбіди, який волею випадку став причетним до опрацювання обох законопроектів: президентського - як член Ради з питань судової реформи, а депутатського - як співавтор. Розмова відбулася напередодні розгляду законопроектів у парламенті.

— Романе, авторство проекту №1656 не визначено, хоча, за словами заступника глави Адміністрації Президента Олексія Філатова, його схвалила Рада з питань судової реформи при главі держави, членом якої ви також є. Чи відомо вам, хто безпосередньо відповідав за створення проекту й чи голосували ви особисто за нього?

— Ініціатором проекту №1656 є глава держави. Це відомо всім. Хоча він дійсно народжувався в стінах Адміністрації Президента і розглядався Радою з питань судової реформи. На жаль, на засіданні, на якому відбувалося схвалення законопроекту, мене не було через відрядження за кордон. Проте якби я був присутнім, то неодмінно наполягав би на його доопрацюванні, оскільки ключових завдань, які він міг би розв’язати, законопроект не вирішує.

Зокрема, проект не передбачає зменшення важелів політичного впливу на суди з боку глави держави. І це було зроблено свідомо.

Цю позицію з конкретними пропозиціями щодо доопрацювання я висловив перед засіданням Ради з питань судової реформи у письмовій формі.

— Чи були вони враховані при прийнятті законопроекту? Які саме?

— Під час напрацювання законопроекту було враховано багато з того, що не є принциповим для АП. Маю на увазі технічні, незначні елементи. Що стосується обмежень повноважень глави держави, то жодна з наших пропозицій до проекту не ввійшла. Склад робочої групи узагалі такий, щоб пропозиції, які йдуть всупереч позиції АП, не можна було погодити. У робочій групі були три представники від АП, кілька служителів Феміди, які зазвичай їм підтакували, кілька адвокатів. Проте один із суддів — з Верховного Суду — підтримував майже всі ініціативи, що стосувалися усунення політичних впливів на суд. Та ми все одно виявились у меншості.

— Деякі експерти відзначають, що президентський законопроект №1656 — це погіршений варіант реформи Андрія Портнова. Чи погоджуєтеся ви з такою оцінкою?

— А.Портнов написав на своїй сторінці, що проект №1656 є майже копією чинного закону, який він доповідав у Верховній Раді, з незначними модифікаціями. Дійсно, за змістом це не нова редакція закону «Про судоустрій і статус суддів», а окремі зміни до нього, хоч подається це все як нова редакція. Втім, у такий спосіб, можливо, полегшується саме технічний бік: проект про внесення змін сприймається важче, ніж цілісний закон. Та, відверто кажучи, змін, які б відрізняли чинний акт від нового, не більш ніж 10%.

Утім, принципові моменти, які вносяться проектом №1656, існують. І стосуються вони конкурсу на зайняття всіх суддівських посад. Наразі процедур, що забезпечували б кар’єру судді, немає. Також вносяться важливі зміни до дисциплінарних процедур. Тому сказати, що проект є погіршеним варіантом реформи А.Портнова, не можна.

Але, на жаль, законопроект №1656 залишає значні важелі впливу на суддів за політичними органами, передусім за Президентом, — право ліквідовувати суди, приводити суддів до присяги, переводити їх до інших судів тощо. Нагадаю, що згідно з позицією Конституційного Суду і Президент, і Верховна Рада не можуть робити більше, ніж це передбачає Конституція, і закон не може розширювати їхніх конституційних повноважень.

Такий підхід не вирішує головної проблеми — залежності суддів від АП. Всі ми пам’ятаємо події річної давнини, коли судді в унісон забороняли мирні зібрання, заарештовували активістів, які постраждали від міліцейського свавілля, за сфабрикованими протоколами позбавляли водійських прав автомайданівців. Все це робилося на замовлення вул. Банкової. Суди не мають керуватися замовленнями АП, хто б не був Президентом.

Ініціатива ж, яку ми не підтримуємо, стосується введення кваліфікаційних класів суддів. Цей інститут уже функціонував і показав, що є механізмом потрапляння суддів у залежність від влади, від судової ієрархії. Він або використовувався лише формально, або, якщо було необхідно вказати судді на місце, йому або не присвоювали клас, або понижували в класі. У такий спосіб багато законників ставали залежними.

Представники АП на засіданнях відверто заявляють, що це є способом очищення суддівського корпусу. Адже кваліфкласи будуть мати значення для зайняття посади в суді: якщо відповідної атестації суддя не пройде, його посунуть, спустивши кар’єрними сходами донизу.

— Коментуючи документ, ви наголосили, що в разі його прийняття «кар’єра кожного судді опиниться повністю в руках Президента, у цьому, на думку представників АП, полягає право на справедливий суд». На вашу думку, хто повинен мати вплив на просування судді в службовій діяльності та контролювати її?

— Введення кваліфкласів — одна з можливостей Президента впливати на кар’єру судді. Хоча він може казати, що ця процедура належить виключно Вищій кваліфікаційній комісії суддів. Але досвід попереднього керівника держави дає нам підстави стверджувати, що вплив на суддів таки здійснювався.

Однак головне, що ми мали на увазі, кажучи про зв’язок кар’єри судді з діями Президента, стосується процедур переведення й приведення суддів до присяги. Голова держави матиме змогу гальмувати вступ судді на посаду, просто не приводячи до присяги окремих володарів мантій. Така ж ситуація з переведенням: він може просто не видавати указ про це за наявності всієї необхідної документації. Не враховуючи навіть того, що переведення відбулося за результатами справедливого конкурсу.

Сюди ж можна віднести й таку, здавалося б, елементарну процедуру, як підписання посвідчень голів судів. Хоча жодного стосунку до їх призначення Президент не має. Втім, цю суто технічну функцію він чомусь вирішив взяти на себе.

На перший погляд, усі ці моменти є дрібними. Проте в разі потреби такими функціями можна вдало користуватися.

Стосовно питання кар’єри судді. Я переконаний, що єдиною інституцією, яка повинна мати можливість вирішувати це питання, є кваліфікаційна комісія суддів, у складі якої повинні бути також представники громадськості. Не виключаю, що формально до цього механізму може бути залучена Рада суддів. Вона, наприклад, може затверджувати рішення кваліфкомісії. А взагалі, звісно, після конституційної реформи всіма цими процесами має займатися той орган, який об’єднає РСУ, Вищу раду юстиції та ВККС. Багато країн такий орган мають, різняться тільки його назви: вища судова рада, вища рада судівництва, вища рада магістратури.

Венеціанська комісія розкритикувала Україну за те, що ми маємо 3 органи, які начебто мають представляти суддівський корпус і вирішувати питання кар’єри суддів. І я, власне, згоден, що цей триумвірат треба об’єднати в єдиний дієвий орган, який би дійсно опікувався суддівськими кадрами, усунувши від цього процесу політичні органи.

— Ви є співавтором проекту судової реформи у складі ГІ «Реанімаційний пакет реформ». Чим ваш варіант реформи відрізняється від президентського?

— Найголовніше, що ми пропонуємо, це усунення парламенту та Президента від процедур переведення суддів, приведення їх до присяги; позбавлення гаранта можливості ліквідувати суди. Відповідно до чинної Конституції вони уповноважені лише наділяти статусом судді та звільняти їх з посади, але не вирішувати питання кар’єри, місця роботи тощо. Глава держави уповноважений утворювати, але не ліквідовувати суди. Президент, за Конституцією, лише призначає своїм указом на посаду судді.

Нині ми маємо понад 300 суддів, які отримують заробітну плату, але правосуддя не здійснюють. У Президента начебто просто немає на це часу. Усі пам’ятають, як він одного разу вже обіцяв привести суддів до присяги в День працівників суду, 15 грудня. Втім, менш ніж за добу свій намір скасував. Виникає запитання: для чого брати на себе такі повноваження, якщо виконувати їх часу немає?

У нашому проекті враховані також вимоги і рекомендації органів Ради Європи, які стосуються стандартів незалежності судді. Наприклад, це можна побачити в наших пропозиціях щодо формування ВРЮ. Ми передбачили механізм погодження з РСУ обрання до цього органу тих суддів, яких призначають Президент та парламент, науковці, адвокати й прокурори. За європейськими стандартами, у ВРЮ більшість мають становити судді, обрані суддями. Без змін до Основного Закону ми, звісно, реалізувати це положення в повному обсязі не зможемо. Проте втілення такої пропозиції в життя може бути сприйняте Європейським судом з прав людини у разі звернення до нього звільнених суддів. Бо якщо Рада запрацює у вигляді, запропонованому АП, то немає сумнівів, що ворота ЄСПЛ та вітчизняних судів відчиняться для поновлення будь-якого судді на посаді, навіть найбільшого негідника, якщо він був звільнений за рішенням такої ВРЮ.

Наразі ж ситуація, яку ми так прагнули виправити, не зміниться: Президент за умови ухвалення проекту №1656 й надалі матиме вплив на судову систему. І така поведінка будь-якого керівника держави під кутом зору влади доволі зрозуміла — не втрачати те, що є.

Поки що мені складно оцінити, якою буде позиція парламенту щодо цих законопроектів. Втім, багато парламентарів погоджуються, що треба робити реальну судову реформу, а не ділити важелі впливу на суддів.

До того ж повноцінна судова реформа неможлива без змін до Конституції. Дотепер невідомо, хто розроблятиме конституційні зміни й виноситиме їх на розгляд парламенту. І якщо це знову буде під егідою глави держави, то крен конституційних перетворень буде зрозумілим.

В ідеалі зміни до Основного Закону взагалі не повинні розроблятися політиками.

— Тим часом Кабмін анонсував (хоча дотепер не зареєстрував у ВР за своїм авторством) свій законопроект щодо судової реформи. Який з варіантів перетворень, на вашу думку, має більше шансів на проходження в парламенті?

— Ви, мабуть, маєте на увазі законопроект, який представники громадського експертного середовища напрацювали разом з Міністерством юстиції. Його презентували на виїзному засіданні Кабміну у Верховному Суді. Проте Уряд цей документ до парламенту не вносив. Очевидно, сподівався, що з АП вийде інший законопроект, тому не хотів створювати альтернативу. З політичної точки зору, це правильно. Повинен бути єдиний документ.

Коли я ввійшов до складу Ради з питань судової реформи, то сподівався, що ми зможемо всі гарні ідеї об’єднати й напрацювати єдиний закон, який би підтримав і глава держави, і парламент. Усі пропозиції, які я направляв до ради, фактично містяться в законопроекті, який згодом зареєстрували під №1497 народні депутати (це саме той документ, який громадськість підготувала спільно з Мін’юстом). Проте, як я вже казав, підтримати їх в АП не наважилися. Сподіваюся, у парламенті більш виважено підійдуть до врахування позицій громадського середовища.