Богдан Львов: Судова влада здатна до самоочищення, інакше не було би такого спротиву

Ще в травні, після обрання мене головою я говорив, що для нас завдання номер один на найближчий рік — домогтися того, щоб усе не повернулося назад, щоб не було так, як колись. Саме тепер настав цей вирішальний момент — переломна точка

Протягом двох тижнів Вищий господарський суд України перебуває в облозі. Тут мітингують незадоволені громадяни, хоча дехто з них не знає напевне, під яким саме судом їм довелося проявляти свою активну громадянську позицію. Звісно, стан справ у судовій системі дає підстави для невдоволення громадськості. Але ряд ознак, очевидних для досвідченого ока столичного мешканця, давно звиклого до таких заходів, дає змогу навіть без перегляду свідчень, викладених в інтернеті, визначити, що мітинг недешевий.

Ця версія підтверджується інформаційними атаками. Зокрема, на відомому, одному з найстаріших українських інтернет-порталів висить банер, який стверджує, що голову ВГСУ Богдана Львова арештовано за хабар. Компетентні органи офіційно спростовують цю інформацію, «Заарештований» голова залишається на своєму місці. Банер — теж…

Що саме «інкримінують» Богдану Львову, з викривальних публікацій зрозуміти неможливо. Спостерігаючи акцію, яка, судячи з усього, поки що  не привела до  очікуваних організаторами результатів (чи то відставки Львова, чи то рішення у конкретних справах), залишається побоюватися провокації – мабуть, останнього, що здатне надати новий імпульс тривалому заходу під ВГСУ.

На запитання «Ракурсу» погодився відповісти голова ВГСУ Богдан Львов:

— Богдане  Юрійовичу, наразі Вищий господарський суд України розглядав і розглядатиме низку гучних справ, зокрема, про латвійський банк «Реверта», банк «Надра». Ви бачите зв’язок між цими непростими справами і тим, що вже другий тиждень відбувається біля стін Вищого господарського суду, або ж причина виключно в тому, що ми наближаємося до виборів голови ВГСУ?

— На мій погляд, це речі взаємопов’язані. Ще в травні, під час першого інтерв’ю після обрання мене головою я говорив вам, що для нас завдання номер один на найближчий рік — зробити майже неможливе, домогтися того, щоб усе не повернулося назад, щоб не було так, як колись. І буквально днями я думав про те, що саме тепер настав цей вирішальний момент — переломна точка. У травні ми були оптимістичнішими, але сьогодні бачимо, зокрема, що заблоковано створення Вищої ради юстиції. А справи найяскравіших представників попереднього керівництва судової влади та суддів, які отримали найбільшу кількість звинувачень у необ’єктивному підході, необхідно було розглянути ще минулого літа, і або виправдати їх, сказавши, що все це наклеп, або дійти висновку, що все це так, вони не мають права бути суддями, і позбавити судову систему від них. Якби це сталося, сьогодні ми мали б уже зовсім іншу ситуацію.

Судова влада здатна до самоочищення. Не дуже видимий збоку, відповідний ефект все-таки є, інакше не було би такого спротиву.

Що ж до справи банку «Надра», мені б не хотілося її коментувати. Тому що вона перебуває на стадії розгляду, і я змушений читати матеріали, щоб хоч у загальних рисах орієнтуватися, розуміти, про що йде мова, в чому мене звинувачують, тобто куди я, як повідомляють, в тому числі й деякі інтернет-сайти, втрутився.

Розгляд цієї справи відкладено на 18 лютого, є реальні складнощі з формуванням судової колегії, тому що на учасників чиниться серйозний тиск. У нинішніх умовах судді (неважливо, правильну чи неправильну, на чиюсь думку, позицію вони займають), не відчуваючи підтримки ні держави, ні суспільства, не хочуть брати участі в цьому процесі. На жаль, багато з тих, хто звик вирішувати питання поза залою судових засідань, прагнуть зберегти цю можливість і сьогодні. Люди не розуміють, що цей час уже майже в минулому, але, незважаючи на це, все-таки хочуть його продовжити. І от коли вони не домагаються гарантій того, що в залі засідання отримають потрібне їм рішення, тоді й починаються дивні речі, які ми спостерігаємо зараз.

Тому я й кажу, що нинішній етап — переломний. Але він може тривати довше чи менше, тому що формування Вищої ради юстиції безпосередньо залежить від законотворчого процесу. А без ВРЮ неможливо розібратися у важливих насущних питаннях.

— Чи не вважаєте ви, що створення Вищої ради юстиції блокується абсолютно свідомо, і зацікавлених у цьому багато?

— Тиждень тому я так і сказав в ефірі одного з телеканалів: є багато осіб, зацікавлених у тому, щоб заморозити нинішню ситуацію. Я б хотів виключити домисли, але цілком можливо, що й ситуація на Сході, й ситуація в нашій економіці, управлінні та судовій сфері не просто перетинаються, але тісно пов’язані між собою. Суди поки що працюють. Якщо їх зламати, то в цілому в державі буде більше безладу, зате в цій каламутній воді хтось зможе половити рибку. З іншого боку, це, безумовно, послабить Україну, відштовхне від неї й західних інвесторів. Тому така ситуація дуже небезпечна.

Ну і якщо під Вищим господарським судом, який охороняється зараз у посиленому режимі, збираються сотні людей, то що може чекати суддів і районні суди в невеликих містах? Суд не має власних служб безпеки. Просто відповідально ставлячись до вирішення справ усередині, ми вважаємо, що зовні так само відповідально до виконання своїх завдань підходять інші люди, ті, хто повинен цим займатися. Але поки що більше запитань, ніж відповідей. Хоча часом і міліція демонструє досить професійну роботу. Були загострення ситуації, спроби провокацій, але завдяки в тому числі й роботі міліції, їх зняли.

— Серед протестувальників під ВГСУ були озброєні люди?

— Є така інформація, але, можливо, це зареєстрована зброя травматичної дії. Хоча питання про «мирних мітингувальників» саме по собі непросте. Заявку на мітинг подавала одна організація, а зараз інтернет заповнений інформацією про те, що мітинг проводить інша.

Заявку на мітинг подано 23 січня Громадським об’єднанням «Європейська країна». Мітинг був присвячений тому, що я хабарник. Але «новина» про хабар з’явилася лише 24-го... Зараз же заявляє про свою акцію «Патріотична ініціатива» — громадське об’єднання, зареєстроване лише в січні цього року.

Наприкінці грудня минулого року колегією суддів із п’яти осіб було розглянуто справу, у зв’язку з якою надходили скарги зі звинуваченням керівництва Вищого господарського суду в особистих зловживаннях. 12 січня цього року ми розглянули гучну справу щодо прибалтійського банку. А 15 січня була зареєстрована організація «Патріотичні ініціативи», у якої на сайті немає нічого, крім інформації про Вищий господарський суд, і яка займається тільки проведенням цього мітингу. Особи, які були присутніми в залі засідань у камуфляжних формах, частина з них у балаклавах, кричали, нецензурно висловлювалися в залах судового засідання, в тому числі, коли йшла фонограма, і коли їх видаляли із зали. Ці ж особи зараз мітингують навколо будівлі. Абсурдно, звичайно, що такою ситуацією не займаються компетентні органи.

Я дуже сподіваюся на те, що нинішні події викличуть суспільний інтерес. Зараз до нас звертаються кореспонденти видань, які раніше не цікавилися такою вузькою тематикою як господарське судочинство. Наступного тижня у мене призначена зустріч із представниками програм Держдепу США. Думаю, якщо хтось справді хоче розібратися в тому, що відбувається, то це нескладно. Подивіться ролики в інтернеті: юнак 95-го року народження роздає бабусям-протестувальницям згорнуті в трубочку 200 гривень. Раніше хоча б не робили це настільки відкрито. Але за останні два-три дні організатори акції заборгували учасникам. Вони навіть не виконують своїх зобов’язань з оплати послуг, зате роздають візитні картки під будівлею із запрошенням взяти участь у заході. Ця хвороба, якщо її не лікувати, перейде в запущену форму, і в звичайному районному суді три або п’ять осіб із ломакою зможуть вирішити будь-яку справу.

— Нинішня тенденція ВГСУ — розглядати справи колегіями по п’ять-сім осіб — обумовлена саме цими подіями?
— Насправді це не породження сьогоднішнього дня. Розширені колегії створювалися завжди, і це відповідає процесуальному кодексу. Така судова інстанція може розглядати справу колегією у складі трьох і будь-якої іншої непарної кількості суддів: 5, 7, 9, хоч і 97 — зараз це максимум. Існують справи різного рівня: складні або за фабулою, або у зв’язку з тим, що до неї прикута суспільна увага, і в такій ситуації особливо необхідно усунути будь-який сумнів і, водночас, виключити суб’єктивний фактор. Якщо в конкретній справі хтось комусь не довіряє, то один із найбільш ефективних способів — це розширити колегію.

— Так ВГСУ розглядав гучну справу прибалтійського банку «Реверта», де йдеться про багатомільйонний кредит...
— Так, справа, що стосується кредиту, виданого цьому банку, резонансна, гучна і непроста. Якщо там є звинувачення в корупції на адресу посла Латвії, який був присутній на засіданні, то про що ще потрібно говорити? Її розглядали семеро суддів. Це не було моїм вольовим рішенням як голови, просто так вийшло, що через відсутність доповідача у першій колегії, за встановленим Радою суддів України порядком справу було передано на повторний автоматичний розподіл, і вона потрапила до іншого судді. Відповідно змінилася колегія суддів, яка слухає цю справу. У всякому разі, формування розгорнутого складу було ініціативою самої колегії. Що, до речі, згодом послужило приводом для звернення зацікавлених осіб до Генеральної прокуратури у зв’язку з моїм «втручанням». Сформульовано це звернення було абсолютно неграмотно. Наскільки я знаю, Генеральна прокуратура нічого подібного не встановила. І це не дивно, оскільки тут ніякого втручання в автоматичний розподіл і не було.

Однак наслідком зміни колегії суддів стало виникнення в учасників процесу підозр у тому, що справу було забрано штучним шляхом, а нова колегія сформована з угодних суддів, готових прийняти замовне рішення. На той момент нам здавалося, що ми знайшли ідеальний вихід: згідно з чинним  порядком, нова колегія звернулася до голови суду з проханням розширити колегію суддів, включивши в неї також попередню. Але 3 + 3 — це 6. Колегія не може складатися з парної кількості суддів, тому було додано сьому людину. Але результат усе одно не влаштував одну зі сторін процесу.

Підтвердженням тому, що колегія суддів не була штучно створеною, є те, що двоє із семи суддів написали окрему думку. Це цивілізований спосіб прийняття рішення, оскільки у кожного судді може бути своя думка. Крім того, існує процедура оскарження рішення до Верховного суду.

— Справа банку «Надра», очевидно, також буде розглядатися розширеною колегією?

— Так, у цій справі Генеральна прокуратура в інтересах Кабінету міністрів і Державної іпотечної установи вимагає стягнення 228 мільйонів гривень з комерційного банку. Плюс до всього його власниками є відомі особи. Теж дуже непросте питання, до того ж доволі заполітизоване. Все це й призвело до збільшення складу колегії суддів. Відповідно до порядку, що був затверджений іще в 2010 році зборами суддів Вищого господарського суду і весь цей час влаштовував усіх, в тому числі й колишнє керівництво, надійшло клопотання про збільшення складу колегії. Але чомусь тільки зараз, коли ми згідно з цим порядком розширюємо колегії, почали з’являтися скарги.

Щодо попередньої справи, про яку говорилося раніше, яка слухалася сімкою суддів, то шість із них отримали погрози по телефону напередодні судового засідання. Дзвонили на особисті мобільні телефони суддів, які начебто не є надбанням гласності. Погрожували безпеці їхніх дітей. Відповідну заяву ми передали до Генеральної прокуратури, залишається лише слабка надія, що винних усе-таки буде знайдено.

Щодо справи банку «Надра»: трьом суддям із п’яти вже подзвонили. Говорили приблизно таке: «ви хочете стягнути гроші, а держава їх усе одно розкраде», і в результаті таких розмов одна із суддів зараз перебуває на лікарняному ліжку. У підсумку засідання у цій справі, призначене на 4 лютого, було зірвано.

Є ще одна справа, щодо якої також було клопотання про створення розширеної колегії суддів, – про одеський ринок «7-й кілометр». Але ми не встигли вирішити це питання належним чином, тому що на момент надходження заяви про розширення колегії суддів рішення у справі вже було ухвалено.

Усього ж розширених колегій було не більше п’яти, хоча розглянуто тисячі справ. Жодна з них не була створена виключно з моєї ініціативи, без наявності скарг, які були мотивовані і необ’єктивністю суддів, й іншими уже ухваленими судовими рішеннями, і порушеними кримінальними справами. Або ж, як у першому випадку, проханням самої колегії, що розглядає справу, з урахуванням того, що потрібно підтримати об’єктивність, виключити сумніви сторін. Але це, на жаль, не допомогло, що свідчить про таке: якщо сторона процесу налаштована тільки на певний результат, то їй насправді не важлива ні об’єктивність розгляду справи, ні розширення чи не розширення складу колегії суддів.

— Ви сказали про те, що маєте підстави сумніватися в надійності автоматизованої системи розподілу справ. Чому?

— Після виборів голови ВГСУ ми почали з того, що я обіцяв стежити за резонансними справами, звертати увагу суддів на те, що має суспільний резонанс, обговорювати єдність судової практики на засіданнях палат. Я не вважаю це тиском, це нормальна робота.

Так от, неодноразово можна було спостерігати, що резонансні справи перебувають на розгляді в одних і тих самих суддів. Бували такі випадки, коли приходила скарга на те, що ця справа пов’язана з колом певних осіб і знову до них потрапила, у зв’язку з чим просили розширити колегію суддів для її розгляду. При цьому особи, щодо яких були направлені скарги, враховуючи їх зміст, брали самовідвід. Моя відповідь, надалі, полягала в тому, що немає необхідності у формуванні розширеного складу суддів, оскільки ті, на кого скаржилися, взяли самовідвід, і справа в установленому порядку піде на автоматичний перерозподіл. Парадокс полягає в тому, що я ще не встигав підписати таку відповідь, як справа, вже після автоматичного перерозподілу, виявлялася в осіб, які також фігурували у скарзі.

Звісно, такі збіги можуть бути випадковістю, але ми завжди прагнули уникнути навіть найменших сумнівів.

 Ми максимально відкоригували налаштування користувача автоматичної системи розподілу справ, але, враховуючи кримінальну відповідальність, передбачену за втручання в програму, ми не можемо і не маємо права втручатися в програмні налаштування. У зв’язку з цим, ще у вересні минулого року, ми звернулися до СБУ з проханням перевірити систему на предмет спроб втручання в її роботу. Цим питанням вони займалися до грудня, можливо, і зараз займаються, я тільки «за». Втручань у систему на даний момент виявлено не було.

Існує державний інформаційний центр, що обслуговує цю програму, якою користуються всі суди. Адже програма не створювалася окремо для Вищого господарського суду. Але, враховуючи наявні сумніви в надійності цієї програми, було б логічно замовити її розробку іншим авторам, можливо, навіть за кордоном. Не тому, що ми впевнені, ніби хтось зловживає нею, але для того, щоб усунути навіть найменші сумніви. Це було б для держави набагато дешевше, ніж нести тягар моральної відповідальності за підтримання наявної програми, до якої є питання. Створення нової програми не коштувало б дорого, оскільки сама по собі вона досить проста.

 — Ви є членом Ради з питань судової реформи. На якому етапі перебуває зараз ця реформа, в якому стратегічному напрямку ми рухаємося? На мою думку, про реформу як таку говорити поки що не можна: концепції як не було, так і немає. Є законопроекти, що демонструють абсолютно різні підходи, які вирішено об’єднати... Чи є в нас шанс у результаті таких дій отримати на виході хоча б якісний закон?

— Обидва підходи можуть дискутуватися. Важливо пам’ятати одне: у третьому тисячолітті від Різдва Христового неможливо внести щось кардинально нове в систему судочинства. Тому що суть справедливого суду полягає в тому, щоб вислухали обидві сторони. Поцікавилися, чим вони можуть підтвердити сказане, і, розумно проаналізувавши, ухвалили рішення, яке можна пояснити. І це має зробити людина, якій довіряють. Саме в законопроекті президента в основу й покладено особу судді, гарантії його професіоналізму та необхідних особистих якостей. У президентський законопроект закладено також зміни, які не є глобально реформаторськими за своєю суттю, але фактично вони досить ефективні. Ці новації спрямовані на зміну системи добору суддів та їх професійного зростання, що справді необхідно. Тут ще є питання відповідальності. Тобто президент відповідає за стан справ у країні, за економіку. Він не може пропонувати такі речі, які були б популярними сьогодні, але через рік покажуть, що він розвалив країну. У той час як інші учасники законотворчого процесу цим не пов’язані, тому можуть дозволити собі пропонувати якісь популістські революційні нововведення.

 Проблема, зокрема, полягає в тому, щоб припинити надходження до судів величезного масиву справ, які взагалі не повинні туди потрапляти, бо по суті своїй не є судовими спорами. Наприклад, коли йдеться про автомобіль, подряпаний на парковці при повному визнанні вини й фактичному вирішенні конфліктної ситуації. Навіщо, всупереч наявній судовій практиці, інструкціями зобов’язувати чиновників, оскаржувати типові справи із соціальних, податкових питань, перевантажуючи суди тисячами непотрібних справ? А потім ми говоримо про мільйони справ, які об’єктивно заважають перевантаженим ними суддям якісно розглядати справді складні справи.

— Який шлях вирішення цієї проблеми?

— Остаточного шляху поки що немає, тому що президентський проект — це перший крок.

Він і не позиціонувався як остаточне вирішення усіх проблемних питань, пов’язаних із судовою реформою. Це перший етап, який вирішує найбільш актуальні, екстрені питання, зокрема, щодо кадрів, перерозподілу повноважень Верховного суду, відновлення тих повноважень, які у нього забрали. Наступний етап — внесення змін до Конституції. Ті ж питання призначення і звільнення суддів. Багато питань могли б вирішуватися в іншому форматі Вищою радою юстиції, але вони прописані в Конституції, тому неможливо виправити закон без внесення до неї змін, але це більш тривалий процес. Неправильно було б довго чекати цих змін, не внісши зміни в тій частині, де це можливо, де питання давно вимагають негайного реагування.  Тому я дуже сподіваюся, що в парламентаріїв вистачить здорового глузду взяти за основу більш повний законопроект, внісши в нього елементи другого, тому що два поданих законопроекти досить сильно відрізняються за структурою, і поєднати їх неможливо.

— Щодо президентського законопроекту висловлюються претензії, що він занадто посилює роль першої особи держави на життя судової влади, наприклад, це стосується ліквідації судів. Законопроект справді містить такі положення, хоча деякі з них не відповідають Конституції, а інші, як не знати наших реалій, можна було б вважати церемоніальними, як підпис на посвідченні судді...

— Мені здається, що це зайве затеоретизована дискусія. Так, президентові надається право ліквідовувати суди. Але так вже вийшло, що питання ліквідації судів ніде не прописано. Президент Ющенко ліквідував суди, взагалі не маючи на це жодного права. Але якщо президент має право створювати суди, йому логічно залишили і ліквідацію. А якому органу надати це право? Проблема ж існує. Наприклад, кримські суди сьогодні — наші чи не наші? Тобто очевидна практична необхідність в реалізації цієї функції, і її треба закріпити за якимось органом.

Що ж до церемоніальної функції, то хтось бачить у цьому високу символіку. Але я наведу інший приклад: парламент. Більше року парламент не розглядає питання призначення суддів: і попередній, і нинішній. То яка різниця, формально він це робить чи ні? Практика давним-давно показала: найідеальніший, збалансований, написаний десь за кордоном і перенесений в наші умови закон не працює, тому що відсутня сумлінність його застосування. Це ключова позиція. І президент, і парламент повинні в межах наявних повноважень уникати рішень, які ставлять під сумнів їх сумлінність. Тоді всі ці дискусії перейдуть на суто теоретичний рівень. Закон усього-на-всього оформляє сформовані суспільні відносини. Він їх не формує, він їх узаконює. І якщо ми як суспільство до нього не доросли, то закон, прийнятий «на виріст», працювати не буде. На жаль, сьогодні я схильний вважати, що суспільству в цілому ще дуже далеко до одужання. Це не тільки проблема судової системи. Ми вважали правильним почати очищення з нас, але зараз часто зачіпають виключно нас і, схоже, тільки нами і закінчать. У такому разі — це шлях у нікуди, і все, що вже було, відбудеться наново.

Видання: «Ракурс»